sacral_space

ГАЛЕРЕЯ

Кам'яниця Седмирацька (Пл. Ринок 42)

1. Віталій Шупляк (UA)
"Message to heaven"
Відео
MP4 (.mp4) 3840x2160
01’00”
25fps
2019

Тіло і розум подорожують у різних напрямках. Реальність і віртуальність створюють ідентичність. Куди ми мігруємо? Хто заповнить порожнечу, яка залишиться, якщо наше повернення не відбудеться? Невідправлені повідомлення. Повідомлення, що не були отримані. Цифрове небо, відстань збільшується, страх втратити сигналу також. Присутність залишається лише онлайн.

* "Message to heaven"
Зображення – це видимість. Небо, яке ми бачимо над головою, ми сприймаємо як видимість, але віра в трансцендентне, надає цій видимості глибини: не просто блакить над головою, а символ духовного життя. Якщо ж небо – цифрове, – чи залишиться воно й далі символом духовності для нас? Що ми відправлятимемо у це небо – молитви чи меседжі? Можливо, цифрове – це нове трансцендентне, і ми вторували собі шлях до «втраченого Раю» з чорного входу?

2. Віталій Шупляк (UA)
"No avatar / CMYK"
друк, сітілайт, 30х40 см, 2019

Кольори, інспіровані палітрою CMYK, силуети використані з Facebook, Instagram та WeChat (відсутність профільного зображення). Ікона чи антиікона?

* "No avatar / CMYK"
Призначення ікони – нагадувати про Бога як Першообраз, за образом і подобою якого створено людину. Три найбільші за кількістю користувачів соціальні мережі, коли у тебе немає аватарки, пропонують користувачеві схематичне зображення – таку собі візуалізовану «відсутність присутності», що на перший погляд асоціюється з іконою: «німб», утворений накладанням кольорів CMYK – абстрактної моделі опису основних кольорів, розрахованої на «зчитування» цифровою системою.
Що ми сьогодні можемо вважати першообразом: духовну сутність, символічно позначену іконою, чи цифровий код, візуалізований умовним зображенням-маскою? Чи можна співставити відношення між Богом та Його іконічним зображенням з відношенням між цифровим кодом та його візуалізацією? Як поєднуються у нашій сучасній ідентичності матеріальне, духовне та цифрове?

3. Ґжеґож Штвєртня (PL)
"Сад земних насолод"
Відео знайденого кадру
триваість: 6’18’’
2014

Відеоробота "Сад земних насолод" була створена після відвідин історичного полігону часів ІІ Світової війни, створеного Адольфом Гітлером (після виселення всіх жителів) в австрійському містечку Доллерсхайм. За вірогідними чутками, мешканці цього маленького містечка знали про єврейське походження Гітлера по лінії його бабусі, яка народила його батька Алоїза, служачи вдома у єврейської родини на ім’я Франкенбергер у місті Грац. Подейкують, що Адольф Гітлер, бомбардуючи все місто, хотів стерти цей ганебний для нього факт. Фотографії, зроблені на сусідньому кладовищі, створюють атмосферу спокою, примирення та вічного спочинку.
У цьому фільмі використані уривки з культового фільму "Легкий вершник " 1969 року режисера Денніса Хоппера, за сценарієм Денніса Хоппера та Пітера Фонди.

* "Сад земних насолод"
Використання у відео кадрів з «Легковажного вершника» створює смислову паралель з ідеєю, яку артикулювала стрічка Д. Хопера: присутність побутового фашизму в країні-символі західної демократії – Сполучених Штатах 1960-х років. Кадри у фільмі Г. Штвєртні – сучасний цвинтар – образ, що уособлює спокій та умиротворення, ніби констатують, що цей тихий пейзаж, де залишилися лише мертві, - єдиний спосіб примирити суперечності.

4. Олекса Фурдіяк (UA)
"Гільйотина"
Інсталяція
Метал, зварка, пігмент
2020

Метою проєкту є висвітлення "синдрому посипання попелом" – явища, коли особою , групою осіб чи організацій симулюється або викривляється поняття віри, ритуалів: коли відбувається заміна і внутрішні переживання фальшуються зовнішніми проявами .
Ціль та причина такої симуляції є довільною.

* "Гільйотина"
Метал, зварка, пігмент У християнській традиції посипання голови попелом пов’язане з переконанням, що гріх не є приватною справою людини, але зачіпає спільноту. Сьогодні зберігся лише слід від цієї дії, виражений фразеологізмом «посипати голову попелом», тобто виражати скорботу та каяття публічно. Гільйотина – «тимчасове знаряддя гуманної страти», використовувалася для публічного відтинання голови при здійсненні смертної кари. Гільйоина О. Фурдіяка не потребує ката, вона передбачає «безпечне самокатування». Публічність ритуалу каяття через знакування попелом витіснила його початковий зміст: акт покути було заміщено жестом покути. На позір страшна й загрозлива гільйотина є лише способом привернути увагу до видовища, яке не несе справжньої загрози. Дійсного покарання (щирого каяття?) не відбудеться, його витісняє ефектна видовищність дійства.

5. Руслан Тремба (UA)
"Кольорове дзеркало" з проекту "Старі дзеркала"
Живопис
полотно, акрил, лак, кольорова поталь
200×60 см.
2020

* "Кольорове дзеркало" з проекту "Старі дзеркала"
Функція дзеркала - відображати реальність як вона є. Історично картина як така – водночас і дзеркало, бо відображує світ, і «метафізичне» вікно у трансцендентне, що висвічує ідеальне буття – світ першообразів. Кольорове дзеркало-картина асоціюються з веселкою, що у християнській традиції є атрибутом Божої слави та обіцянкою прощення і відродження після Великого Потопу. Рай втрачено, але надія залишається.

6. Олександр Юдин (UA)
"На подушці"
Короткометражний фільм, 2015 р.
Виробництво Mausecinema і студія «Тотем» (Херсон)
Автор сценарію і режисер – Олександр Юдин
Оператор-постановник – Макс Афанасьєв
Музика – В’ячеслав Користов
В ролях: Тетяна Андреєва, Олександр Юдин

Людина може протриматися без сну 3-4 доби. Через 2 доби починається зміна гормонального фону, тиск на психіку збільшується, порушуються нейронні зв’язки у мозку. Те, що відбувається далі, вважається незворотними змінами.
Людини фізично необхідно потрапити в сон. Але сон – це не лише необхідність, це інший вимір нашого існування.
Героїня фільму – мати-одиначка, і вона дуже хоче лише одного – виспатися. Але сон не йде. Тоді вона сама вирішує прийти по нього. І нехай для її сну має померти хоч янгол з неба – вона мусить заснути.
А на що ви готові заради сну?...

* "На подушці"
Короткометражний фільм, 2015 р.Чи є у релігійному відношенні до світу місце для іронії?

7. Володимир Топій
"Сребролюбіє і сладострастіє"
Інсталяція
дерево, левкас, золочення, вишивка, полотно
200х200 cм.

2016-2020...Ми всі наповнені ними, у кожного є свої улюблені. Об’єкт унаочнює мої основні і улюблені...

* "Сребролюбіє і сладострастіє"
Сребролюбіє та сладострастіє, або ж жадібність та хіть у християнській традиції належать до найгірших людських вад. Ці гріхи вважаються особливо тяжкими, бо їх задоволення тягне за собою появу інших гріховних прагнень та призводить до пригнічення розуму й віри. В основі цих хиб – самолюбство та любов до світу, а не до Бога: «Бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очей, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу» (1 Ін. 2:16). Ми постійно змушені робити вибір між любов’ю до себе й світу та моральним зобов’язанням. Проте слабкість від початку історії людства є частиною людської природи.

8. Антон Саєнко
"Марево"
Інсталяція, 2020

Горизонталь та вертикаль
Страх формує міф
Міфом регулюють ідею
Через ідею керують людиною

* "Марево"
Кожна ідеологія так чи інакше опирається на страхи, упередження та міфи. У відповідності до цих передумов ідеологія формує уявлення про добро і зло та структурує реальність за їх допомогою. Ставлення до людини в цьому зіткненні ідей є суто інструментальним. Так було ще донедавна, але сьогодні це так більше не працює. Суб’єктивність людини прагне витіснити нав’язані їй ідеологією смислові конструкції. Світ ідеологій як зіткнення ідей для Антона Саєнка – справа минулого. Художник рефлексує на сучасність, відмовляючись від образів, що могли б бути прочитані як наратив про соціальне буття. Сучасність опирається будь-якій визначеності. Схопити можна лише видимість – марево.

9. Софія Козлова
"Заземлення"
Відео
триваість: 01’40”
2019 – 2020 У землі.
У машинах.
У медицині.
У продуктах харчування.
У косметиці.
У нас.
Вона стає частиною нас. Чи ми стаємо частиною нафти?
Людська жадібність може стати новим приводом до "вигнання з Раю", а втрати можуть бути незворотними

* "Заземлення"
Біблія нічого не говорить про жорстоке ставлення до природи. Але можливо людей слід вигнати з Раю, бо інакше вони його знищать?

10. Йоанна Земанек
"У муках народжуватимеш дітей своїх"
Інсталяція
бавовна, туш
200х160 см.
2020

* "У муках народжуватимеш дітей своїх"
Роль жінки у суспільстві тривалий час опиралася на упередження, джерелом яких ставало й Святе Письмо. Колись жінкам відмовляли у знечуленні пологів, апелюючи до слів з Біблії. Хто ж насправді є джерелом упередження: Бог, що прирік на муки, чи суспільство, яке перепрочитує та інтерпретує відповідно до власної зручності?

11. Тереза Барабаш (UA)
"Де починається початок"
Відео інсталяція
2020

"Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл, стане видний". (Бут. 1:9)
Вода – це грань за якою починається "інший світ". Вона є початком та інколи й кінцем життя (Великий потоп). Народи майже всіх стародавніх культур вважали, що душа людини, покидаючи цей світ, перетинає воду. Одночасно, омиваючись в воді (обряд хрещення) – ми народжуємося.
Також її особливістю є текучість, плинність та здатність до кругообігу. Вид води – це безперервна зміна форм, що не повторюються. Фактично це універсальний символ що несе в собі циклічність усього. А споглядання її дає відчуття спокою й рівноваги, дає можливість відчувати себе природно й умиротворено.

* "Де починається початок"
Релігійний світогляд, що прийшов на зміну світогляду міфологічному, запропонував лінійну концепцію часу на противагу уявленню про циклічний час, де життя й смерть – це вічний рух по колу. Вигнання з Раю – це точка відліку, з якої у християнській традиції веде свій відлік фактична історія людства, прямуючи до фінальної точки у майбутньому – Кінця світу та Страшного Суду. Уявлення про тривалість як вектор з минулого у майбутнє стало взірцевою моделлю для багатьох культурних практик, проте циклічне уявлення про процеси та структури, які визначають ритм нашого життя, співіснує з лінійною моделлю. Образ води – амбівалентно поєднує уявлення про незвороність змін та вічне повернення як рух по колу.

12. Михайло Барабаш
"Душі віруючих у момент смерті вдосконалюються в святості і негайно входять до слави"
Інсталяція
2020

Ми всі живемо й народилися в світі смерті…
Через гріх ми вмерли й через смерть ми народжуємося…
Але що залишається?
Відбиток… слід… маска… форма, яка не до кінця передає суть об’єкта…
Що ж ми бачимо?
СМЕРТЬ…народження… ПЕРЕХІД… МОЖЛИВІСТЬ… ЗМІНА… пустка… ПОРОХ…ПЕРЕМІЩЕННЯ…повернення до РАЮ…
Це такий собі висновок земного буття

* "Душі віруючих у момент смерті вдосконалюються в святості і негайно входять до слави"
Для релігійної свідомості наше земне життя – пролог до справжнього життя, життя після смерті. Але усвідомлення неминучості власної смерті змушує нас шукати сенс свого життя. Можливо, це і робить його справжнім? Може віднаходження сенсовності нашого життя й перетворює пролог до Раю на реальний Рай?

* Кураторський наратив до творів